Галина Римашевська
Дівчата, прив’язуйте хвіртки та бережіть вхідні двері! А якщо у вас на подвір’ї стоїть віз, швиденько ховайте до возівні. А то на наступний день можете знайти його на даху клуні, а браму на краю вулиці у канаві! Про що це я? – та ж скоро Андрія, а значить, що час збиратись на вечорниці, гадати на милого, їсти калиту, а хлопцям – робити збитки. Та давайте про все по порядку.
Ще давним-давно для наших бабусь та дідусів великим зимовим святом був день Андрія. Це свято відзначається 13 грудня і вважається днем пам’яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного.
Для молоді вечір напередодні Андрія був ще одним приводом, щоб повеселитися, хлопцям – позалицятись, а дівчатам може і судженого собі нагадати. Саме тому його і називали вечорниці, бо відбувалися вони ввечері та тривали до півночі. Хлопці мали в цей час право бешкетувати і їм вибачались усі витівки. У тих дівчат, що на виданні, могли зняти хвіртку чи ворота з завіс, розібрати паркан, поцупити віз, плуг та закинути їх на дах хати чи хліва, а то й віднести на інший край села.
Самі вечорниці на Андрія традиційно починались з кусання калити – великого коржа. Калиту тримав охоронець, який то піднімав її, то опускав, а хлопці верхи на «коні» – коцюбі чи кочерзі намагались її вкусити. Дівчата теж були ще ті – розводили сажу та вимащували нею тих, кому не вдалось вхопити кусень. Коли ж нарешті калита була надкушена, її знімали та ділили між учасниками гри, причому дівчата з хлопців брали ще викуп – за те, що калиту місили та пекли!
Та основне, що хотіли в той день знати дівчата, звичайно ж час коли вони вийдуть заміж. І способів було для того безліч. Наприклад, щоб визначити, хто ж буде першим, переставляли по черзі чоботи, від одного порогу до іншого. Хто дійде першим, тому і сватів чекати. Хоча хтозна, може першою приходила та, в якої найбільший розмір ноги 
.
Ще дівчата гадали на обручці. Наповнювали склянку водою до половини і підвішували на волосині тої дівчини, якій гадають, золотий перстень. Тричі стукали об дно, піднімали і рахували – скільки разів вона дзенькне по склянці. Так визначали, в скільки років дівчина вийде заміж.
Щоб побачити милого уві сні, на ніч під ліжко клали миску, наповнену водою, а зверху гребінь. Вважалось, що вночі дівчині має приснитись її суджений та перевести її через місток. А ще колись варили балабухи. Щоб замісити тісто, воду можна було приносити тільки ротом від криниці до хати, кожна дівчина позначала свій балабух. Коли ж всі поварили, викладали балабухи на скатертину і запускали до хати голодного собаку. Чий балабух з’їсть першим, та вийде заміж найшвидше!
Звичайно, хотілося знати, щось більш конкретне, ніж вік чи роки, тому у ніч на Андрія дівчата виходили в село та питались ім’я першого зустрічного мужчини чи хлопця. Вважалось, що так зватиме майбутнього чоловіка. (Хоча хтозна, коли ми гадали колись, дідок, що мабуть вже теж добре відмітив Андрія, сказав мені, що звати його Льоня! Не скажу, що я не розчарувалась. Однак гадання таки не збулось :-).
А ще, не знаю як ви, а ми в день напередодні Андрія писали на папірцях чоловічі імена, клали їх під подушку, а зранку витягували ім’я судженого. Оскільки дівчата писали імена на папірцях одна одній, можна було витягнути і такі рідкісні екземпляри як Веніамін, Аркадій чи Леопольд. Сміху було…
Звичайно, гадання на Андрія ніхто не сприймає надто серйозно і ворожать заради забави. Проте, може в когось гадання таки збулись? А ви ворожили в ніч на Андрія?
